ЄП пояснює. Чому кадрові перестановки б'ють по євроінтеграції

Наші європейські вітання!

В Україні не вщухають дискусії та масові акції протесту, пов’язані з відставкою уряду та, зокрема, міністра оборони Михайла Федорова. На цьому тлі багато хто проводить паралелі з минулим роком, коли тисячі людей вийшли на вулиці, вимагаючи від влади не ставити під загрозу незалежність антикорупційних органів.

Саме у цей момент до Києва приїхав Андрюс Кубілюс — перший в історії ЄС єврокомісар з питань оборони та космосу, давній друг України та один із ключових європейських посадовців, відповідальних за підтримку української оборони.

Наше інтерв’ю мало бути про європейське фінансування оборони України. Але політичні події внесли свої корективи: першою темою розмови стали можливі зміни в українському уряді та питання, які вони викликають у європейських партнерів.

“Дійсно, іноді зміни в уряді потрібні. І ми чули від співрозмовників тут, у Києві, що новий прем’єр-міністр підходить для цієї посади,” - сказав Кубілюс

Повне інтерв’ю читайте тут - Єврокомісар: “Звільнення Федорова поставить питання, чому таку людину замінюють”

Але чи дійсно ці зміни були потрібними?

Зміна уряду - це не лише питання внутрішньої політики. Вона може позначитися й на переговорах про вступ України до ЄС. Які ризики створюють чергові кадрові ротації, чому проблемою є не лише інституційна спроможність держави, а й політична готовність до реформ, та як це може вплинути на євроінтеграцію - пояснюємо у статті Зміни не на користь руху в ЄС: чим небезпечні постійні урядові ротації

Однак Україна - не єдина країна серед кандидатів у члени ЄС, де гальмують реформи. У схожій ситуації зараз опинилася Сербія.

Чи достатньо просто скасувати помилкові рішення, щоб повернути довіру ЄС? Досвід Сербії показує, що ні. Після відкату реформ Брюссель вимагає вже не обіцянок, а переконливих доказів відданості європейському курсу. Чому Белград залишився без нового етапу переговорів про вступ і який важливий урок із цієї історії має винести Україна.

Детальніше в матеріалі - “Сербський Міндіч”, що руйнує шлях до ЄС. Як відкат реформ зупинив відкриття кластерів

Коли ми запускали розсилку, то обіцяли познайомити вас з нашою командою. В один момент ми зрозуміли, що навіть наші колеги з Української правди навіть не здогадуються, скільки людей працює над проектом.

“Ми завжди думали, що там тільки Сергій Сидоренко і Юрій Панченко”, - сміялися вони.

Однак це не так! На Європейській правді працює 13 співробітників і співробітниць. Не всі звичайно журналіст(к)и, але про це згодом.

І спершу я хочу познайомити вас з авторкою цієї розсилки. Мене звати Дар’я Мещерякова і я доєдналася до проєкту в травні 2022 року. На той час я була вже давньою читачкою Європейської правди. До початку повномасштабного вторгнення я працювала в посольстві Німеччини в Києві, де всі завжди слідкували (і досі це роблять) за матеріалами цього видання.

За місяць до повномасштабного вторгнення стаття “Німеччина штовхає до війни та руйнує своє майбутнє в Україні. Це має зупинитися” наробила чимало галасу в посольстві. Її обговорювали майже всі.

Коли посольство залишило Київ напередодні вторгнення, моє майбутнє також залишилося невизначенним. На початку березня мені довелося взяти свого котика і виїхати за кордон, тому потрібна була нова робота.

Оскільки ще до посольства все своє життя я працювала в журналістиці, то настав момент повернутися до цієї справи. Та ще й момент був дуже влучним. Так я і доєдналася до ЄвроПравди і стала редакторкою її англійської версії.

Перші місяці повномасштабного вторгнення я провела в Приштині, де мала змогу розповідати про Україну місцевим медіа та дипломатам. Я познайомилася особисто з їхньою президенткою Вйосою Османі та прем’єром Альбіном Курті. У мене було дуже насичене життя в Косові, оскільки ще в університеті в німецькій Єні я вивчала албанську мову.

Після Косово я переїхала до нідерланського Ейндховена разом із моїм котиком, тому зараз на ЄвроПравді я відповідаю за Нідерланди. В країні, де розташовується Міжнародний кримінальний суд, мені вдалося вивчити мову і жити майже три роки пліч-о-пліч з місцевими.

Вони дуже цікавилися Україною, а я - Нідерландами. Навіть коли я вирішила повернутися назад у Київ минулого року, я продовжила спілкуватися з друзями звідти і слідкувати за подіями в країні, яка дала мені прихисток.

Тому коли до Києва 8 березня завітав новообраний прем’єр-міністр Роб Єттен, я залюбки доєдналася до Сергія Сидоренка, щоб поспілкуватися з Єттеном.

Окрім ЄвроПравди, я ще публікуюсь у POLITICO Європа, де розповідаю про російський вплив на міжнародні спортивні федерації.

А ще я - велика фанатка тенісу. Кожного тижня вже багато років я граю на місцевих турнірах і іноді навіть входжу в топ-5 рейтингу.

Сподіваюсь, вам було цікаво і приємно зі мною познайомитися!

В наступних випусках я розповім про своїх інших колег, тому stay tuned.

І тепер про інші важливі події минулого тижня.

Закупівля французьких винищувачів Rafale та нових систем ППО стала однією з найважливіших домовленостей візиту Володимира Зеленського до Парижа. Та чи не опиняться ці плани під загрозою вже за рік? Повернення Марін Ле Пен у президентську гонку знову порушило питання про майбутній курс Франції - і про те, як результати виборів 2027 року можуть вплинути на підтримку України.

Детальніше в статті - Ле Пен на чолі Франції: наскільки ймовірна і чим загрожує її перемога на виборах

Звичайно ми не забули й про Польщу. Скандальні слова кандидата у прем'єри Пшемислава Чарнека викликали не лише різку реакцію влади, а й публічний спротив усередині партії “Право і справедливість”. Чому цей конфлікт може змінити розклад сил перед виборами 2027 року - розбираємося у статті Надто антиукраїнський: як заяви кандидата на прем’єра Польщі стали проблемою для “ПіС”

І на цьому поки все!

З Європою в серці,

Дар’я Мещерякова