лист #86: як надивленість стала великою аферою

Як часто нас запевняють, що якщо продивлятись регулярно багато гарного, смак з'явиться сам? Як часто ми чуємо слово “надивленість”? Гортайте, зберігайте, підпишіться на правильні акаунти, назбирайте тисячу референсів – і одного чудесного ранку ви нарешті прокинетесь людиною з бездоганним оком!

Блискуча, приваблива обіцянка. Шкода лише, що це правда на 20%.

В принципі, за такою логікою кожен, хто провів життя перед телевізором, давно був би Куросавою. А кожен, хто з'їв гору ресторанної їжі – шефом. Але тут ми чомусь не плутаємо «переглянув тисячу фільмів» із «умію зняти хоч один». У всьому, крім смаку, нам це очевидно. І тільки коли мова про дім (чи про одяг), нам чомусь вселяють ідею, що досить надивитись – і ти здатний відтворити красу.

«Надивленість» – ідеальний товар сьогодення. Його можна споживати до нескінченності й ніколи не бути “ситим”. Його легко продати, бо споживати – легко.

Але те, що реально розвиває око, вимагає роботи. І сьогодні я говорю про це.

Але перед цим розкажу офігезну передісторію.

Якось переглядала свої збережені й проводила аналітичну діяльність. Так, я постійно переглядаю вдумливо те, що зберегла та намагаюсь дізнатись більше. Тож знайшла там фото з кампейну Zara на Гелловін і вирішила покопати глибше.