RSS Amplifier

Blog

Рідне Слово

ridneslovo.in.ua ↗Source feed ↗24 posts

Subscribe:.rss.atom.json.md

Overdue Last read · last published · next check
Last read 3 days ago, longer than this feed's 3 hours schedule.

Latest posts

— Не дзвони мені рівно три дні. І якщо не передумаєш, тоді підемо до РАЦСу. Они стояли в напівтемному під’їзді, як справжня закохана пара, і в дівчини просто паморочилося в голові від щастя

— А за Мартина… То окрема розмова. Бережи його, Вадиме. Він для мене зараз — найдорожче, що лишилося на цьому світі. Відчуваючи неминучу розлуку, кіт ображено закліпав бурштиновими очима. Він підійшов, міцно притиснувся до Олиної ноги й обвив її хвостом, ніби благав: «Не йди. Тільки не туди

— Завтра ж махнемо з ним на річку з вудками, там і поговорю. — Еге ж, потрібна йому твоя риболовля! — мати, здавалося, вирішила добити сина до кінця. — Вони з Євгеном Миколайовичем у справжні походи ходять! З наметами, з казанками. Поки ти там гроші заробляєш, хлопчина росте без батьківського плеча. А дитині ж не купюри потрібні, а тепло

Привіз, мовляв, Васько якусь дівку з нарощеними пазурами і губами, як у качки. Сидить та панянка і вимагає, щоб її поїли й годували. І не чим-небудь, а міськими харчами! Сказала, що пирогів не їсть, а тільки «пітцу» якусь, і щоб «ролі» їй замовили. А верещить так, що в баби аж голова розболілася

Хтось їв оселедець із шоколадом, хтось — крейду закушував лимоном. Здавалося, що «під прицілом» може опинитися кожен. Навіть сам директор відтепер ходив попід стіночкою і нервово озирався

— Кого ти в мою хату привів?! У труні я бачила таку квартирантку! Хай котиться у свою Полтаву, ніякої вдячності, ніякої поваги! — кричала свекруха

Ти ту сукню купувала, щоб різати?! На вулицю вижену, флаєри роздаватимеш, щоб усе до копійки відпрацювати! Малій тоді перепало дуже сильно. Але хіба мені від того легше? Сукню не повернути. Як і мої витріпані нерви

— Я знала одну дівчинку, яка дуже багато базікала, тріщала, як та сорока на тину, — суворим, повчальним тоном промовила моя вихователька Наталя Миколаївна, міцно тримаючи мене за руку. — І знаєш, що з нею сталося? Нізащо у світі не вгадаєш! А я тобі скажу: у неї язик розпух, і вона більше ніколи не могла їсти морозиво! Отак-от

— Огірки є, але не для вас, — сказала я тоді прямо, як відрізала. — І онука мені залишати не треба. Приїжджайте, живіть тут усі разом, якщо помагати будете. А няньчити його цілими днями мені ніколи, в мене город горить. — Ти що, рідному онуку миски полуниці пожалієш? — донька до останнього не вірила, що я не жартую. — Пожалію, — твердо відповіла я. — Хто не працює, той не їсть

Краще заплатити няні, ніж умовляти рідну бабусю!»: чому невістка відмовилася брати свекруху на море

— Ти зжер усе! — її голос зірвався, переходячи на високі ноти. — Я вчора наготувала на два дні! Салат, яйця, сир… Я думала, ми хоч повечеряємо по-людськи! Я з ніг падаю, Костю! У мене зміни по дванадцять годин, а мені ще вечерю тобі з повітря варити?! — Ну то й що? — він знизав плечима, і в його очах майнуло щире, непідробне нерозуміння. — Сходи в магазин, купи ще. І приготуєш. У тебе ж смачно виходить

— Ще трохи дотисну і переїду. Квартира розкішна, три кімнати, ремонт свіженький. Невістка, ясне діло, комизиться, але Андрійко її доламає. Він у мене слухняний хлопчик. А я що? Я жінка літня, за мною догляд треба. Хай побігає коло мене, не розсиплеться. Дітей у неї нема, гроші все одно дівати нікуди

— А те! Ти була у родині одна-єдина, ми не наважувалися на друге дитя, щоб забезпечити тобі нормальне дитинство. Щоб після мене тобі не довелося ні з ким спадок ділити. Щоб я не мусила обирати: кому купити чоботи — старшій чи молодшому? Щоб мій час належав тільки тобі, щоб ти не ревнувала і не почувалася обділеною! Щоб я могла тебе на випускний гідно зібрати і не ділила найкращий шматочок на дві крихти! А ти зараз свідомо вирішила погіршити життя своєму синові! — перераховувала мама

— А чобіт безплатно не віддам! Я його не просив, сама на моє подвір’я закинула. Схочеш забрати — неси двісті гривень! — Трохи подумав і лукаво додав: — Ні, триста! Відсотки ростимуть щогодини. Я тобі не «ПриватБанк», ставки занижувати не збираюся

— Дитина дружини від першого шлюбу — це не зона відповідальності другого чоловіка. Ми говоримо про життя, а декрет — це лише його етап. — Тобто, ти кличеш мене заміж, пропонуєш подарувати ТОБІ дитину, посадити мене вдома з немовлям, але при цьому заявляєш, що моя Віра — це не твій клопіт

— Та вдавіться ви своїми компотами! — двері кімнати розчахнулися, і на поріг вискочила Настя, яка, виявляється, підслуховувала. — Я ж казала тобі, Пашо, що від них нічого доброго чекати не треба, казала?! Бачиш? Самі пересвідчився, на порожньому місці скандал роздули. Їм картоплі рідному внуку шкода! Огірків солоних

— Оксанко, і як тобі вдається так смачно готувати? Я б нізащо не змогла стільки біля плити стояти, мені кар’єра якось ближче. Це вона так щебетала, коли я ставила на стіл свої кулінарні витвори мистецтва. Або ще одне: — Ти просто молодець, що не сидиш у декреті, а працюєш! Я б так не витримала, серце б плакало за дитиною

— Якщо думаєш жити за мій рахунок, то дарма прийшла, — Сашко скрутив дулю. — Я сам у цієї… на тимчасовому утриманні. — Та нащо мені твої копійки, — Галя хитро посміхнулася і дістала з сумочки товсту пачку гривень. — Мені рідна душа потрібна. Яка мене зрозуміє. Очі старого афериста жадібно зблиснули. Наживка спрацювала

– З днем народження, Галюсю! Сюрприз! Ох і здивувалася Галина! Аж руками сплеснула. Вона ж думала, що буде на вихідних під палючим сонцем спину гнути, а тут – така краса. І головне, на диво, жодної морквини Петро не вирвав. – Я ж в окулярах полов, – гордо випнув груди чоловік. – Як гусак, ту траву по одній щепочці вискубував

— А я не така вже й дурепа, виявляється, — вона несподівано дзвінко розсміялася, перебираючи масивні ланки на долоні. — Зі здобиччю повернулася! — От молодець, от… — хотіла сказати грубіше, але вчасно згадала, що вона все-таки дівчинка. Хоч і кусюча, здатна відгризти шматок ворога, коли її заганяють у кут. Але дівчинка

На великій сімейній раді за столом зібралося чоловік п’ятнадцять. Усі раділи знайденій онуці, обіймали її. А Соня сиділа і невідривно дивилася на Ганну. Звісно, дівчинка розуміла, що ці люди хороші, що вони її люблять. Але з ними її нічого не пов’язувало. Жодного спогаду

— У мене син має бути! Спадкоємець! — А є що у спадок передавати? — примружилася я, насуваючи гілляччя мало не їм під ноги. — Багато нажив своєю працею, чи, може, накрав десь? Хлопець аж закліпав. Почервонів. — Ну, поки ще ні… — затнувся він. — Які наші роки! Наживу ще

— Кажу як є: ти зник на двадцять п’ять років. Коли йшов, обіцяв, що завжди будеш поруч, що нічого не зміниться, бо розлучаєшся ти з мамою, а не зі мною. — У тому, що ми не бачилися, не завжди моя вина. Твоя мама теж не свята

— Чого витріщилися? — зустріла їх Ірина. — Заходьте, на онуків гляньте. Не з’їла я їх, бачите? Хіба я нелюд який? Михайлів батько не соромлячись упав на коліна просто посеред хати. Поруч опустилася його мати. — Прости нас, Ірино… За сина просити не будемо, сам перед тобою на коліна стане, коли повернеться… — витирав сльози старий. — Сам розумієш, не хотів він цього